Пісня в Сибіру

Автор огляду Тетяна Дорош

Книги про гоніння — окремий сегмент християнської літератури, який рясніє найрізноманітнішими жанрами та історіями. Правда, мені, з огляду на мої читацькі вподобання, переважно доводилося читати художні видання, де досвід гонимої Церкви віддзеркалений у життєписах конкретних її членів. «Пісня в Сибіру» — саме приклад такої літератури, проте багатий фактаж та стиль розповіді відносить цю книгу до жанру документальних повістей. Сам жанр був для мене новий, так само як особливості викладу змісту. Досі я ще не зустрічала книг, настільки насичених довідковими фактами, витягами із законодавчих актів, уривків із кореспонденцій та газетних публікацій. Отож це дійсно унікальне видання.

Петро й Аніта Дейнеки називають свою книгу історією однієї помісної громади, «голос якої не змогли придушити». Автори проробили чудову роботу, зібравши багато фактів, опрацювавши десятки історій та свідчень і докладно проаналізувавши юридичні документи. Дивовижно, що це все робилося не у відкриті для Євангелії 2000-ті, а ще тоді, коли гоніння зовсім не вщухали (книга побачила світ англійською в січні 1978 року).

Дейнеки описують життя християн сибірського міста Барнаула, які протягом дванадцяти років пліч-о-пліч проживали найгірші часи, коли на початку 1960-х щира віра стала ціллю знищення. У цій книзі наведено десятки історій, як родин, так і окремих людей, які зустрілися із жорстоким опором їхній вірі з боку місцевої влади. Гоніння характеризувалися утисками в суспільстві загалом: на роботі, у сферах соціального обслуговування, у закладах вищої освіти та навіть у школі. Мішенню влади ставали не лише свідомі християни, а й зовсім маленькі діти, на яких уже з першого класу була націлена антирелігійна пропаганда. Автори розповідають про особливості побуту та організацію життя всередині християнських родин, ведення богослужінь, зовнішні і внутрішні труднощі, подробиці перебування за ґратами. Наприклад, є докладний опис християнського весілля, його порівняння зі світським, організаційні моменти й ті перешкоди, з якими довелося стикнутися. Так само детально змальована картина гонінь на дітей у школі та реакція батьків на це. Згадуються як реальні прізвища страждальників за віру (Міняков, Вінс, Хмара), так і псевдоніми. До речі, цікаво, що син Дмитра Мінякова написав вступне слово до цієї книги, а на сторінці Amazon, присвяченій цій книзі, я навіть зустріла коментар його онуки.

Автори ілюструють свою книгу як текстовими, так і візуальними ілюстраціями. Тут подані листи мовою оригіналу, витяги зі статей, законів, уривки з книг, частини пісень та віршів, написаних під час гонінь, оповіді прямою мовою безпосередніх учасників тих подій, примітки з додатковими фактами, архів фотографій. Книга дає хорошу історичну основу про те, яким було становище барнаульської громади і євангельських християн загалом ще з початку XX століття.

Книга буде актуальна для спостережливого та вдумливого читача, який цікавиться розвитком Церкви у минулому столітті й історією гонінь на християн. Тут багато цінних матеріалів та уривків із документів, що підтверджують історичну правдивість і важливість того періоду. У книзі зберігається об’єктивність у викладі думок: немає штучного ідеалізування християн, адже вони як люди теж могли помилятися, сумніватися і щось робити не так. Водночас це історія про те, що Бог дає сили переживати труднощі, хай би як скрутно не було.

Ще одним цінним відкриттям для мене було те, що гонимі християни не мовчали про свої страждання. До якогось часу я думала, що вони несли свій тягар без розголосу й апелювання до правового захисту. Проте ця книга доводить інше. Християни апелювали до чинних законів і постанов, надсилали матеріали до столичної влади, зверталися до міжнародних організацій. Так, вони приймали свій хрест, але водночас відкрито говорили про гоніння та незаконне обмеження свободи віросповідання. Їхньою ціллю було достукатися до черствих сердець влади й розповісти світові правду про справжнє становище релігії в СРСР.

У книзі є кілька нюансів, які звісно, що не можна назвати мінусами, але для яких потрібна уважність. По-перше, тут дуже багато особистих історій, у частині з яких названі реальні прізвища людей, в іншій — псевдоніми чи скорочення заради їхньої ж безпеки; тому читачеві потрібно дуже уважно стежити про кого саме йде мова й не випадати з основної лінії оповіді. Вникнути в кожну історію доволі важко, адже багато імен та прізвищ (нагадуємо собі, що це все-таки документальна повість), тому читач може трохи плутатися в розвитку подій. Ще одним нюансом є те, що історія описується переважно в минулому часі, а подекуди фрагментарно в теперішньому. Це не помилка, а особливість розповіді, оскільки автори безпосередньо спілкувалися з героями, проте все ж іноді я чомусь губилася.

Я рекомендую цю повість найперше для тих, хто цікавиться історією гонимої Церкви. Тут можна знайти багато цінних матеріалів, джерел та фактів для дослідження. Це також історія для всіх християн, адже вона про страждання, до яких повинен бути готовий кожен і для яких Бог дає всім відповідну силу. Книга наочно показує, що навіть якщо вас відкине все суспільство, проти вас постануть на роботі, у школі чи навіть удома — Господь допоможе вам. У Нього є багато засобів та способів для цього, а ваші страждання можуть стати потужним свідченням для інших.

Пісня в Сибіру. Петро Дейнека, Аніта Дейнека