"Дороговкази, радіо і дощ" - есеї молодої письменниці, дружини й мами Надійки Гербіш про життя як мандрівку - до Бога, до ближнього, до себе самої. Метафора подорожі-автодороги розгортається у книжці в окреслених зовнішних координатах дорожних знаків, музики й дощу. Серед цього антуражу відбувається-снується внутрішнє життя героїні та її радіозв"язок з Богом, Тим, який "вчора, сьогодні і завжди той самий". Та тут і тепер Він звучить у джазових віріаціях Біблії та на крутих віражах доріг, по яких у цьому "шаленому сьогодні" мчать в обидва боки "крилаті дущі авт". Але в "Дороговказах..." неохопний у своєму "навіки-вічному" часі Він відкривається як Бог саме нашого "сьогодні": як співчасний з нами.